СВІТЛО


Комахи - високоорганізовані істоти, регулюючі свою життєдіяльність так, щоб заздалегідь бути готовими до будь-яких змін середовища. Світло ж більшою мірою, чим будь-який інший чинник, несе сигнальну застережливу функцію.
Загальна характеристика чинника, його джерела і вимір
Джерела світла в природі - сонце, місяць, що дає той же сонячний світ, але відбитий і дещо змінений, свічення верхніх шарів атмосфери, помітне тільки в нічний час, а також світло зірок. До цього можна додати також і свічення деяких комах. Життя комахи повністю адаптоване до природних джерел світла, інтенсивність випромінювання яких на земній поверхні регулярно і закономірно змінюється. Комахи не змогли пристосуватися до таких рідкісних і нерегулярних джерел світла як лісові пожежі. Більшість видів комах не змогли адаптуватися і до штучних джерел світла, кількість яких на нашій планеті з кожним роком збільшується. Втім, ряд видів процвітає в інтенсивно освітлених вночі садах і парках.
Необхідно розрізняти дві основні характеристики світла : його інтенсивність (освітленість) і спектральний склад. Загальноприйнято вимірювати рівень освітленості в люксах. Проте реальна освітленість не цілком пропорційна потоку світлової енергії, а дається з поправкою на спектральну чутливість людського ока. Як відомо, спектральна чутливість ока комахи відрізняється від такої у людини помітним зрушенням у бік коротких хвиль і частково захоплює область ультрафіолетового випромінювання. Тому яскраве для ока людини (і для приладу-люксметра) світло може бути тьмяним для комахи. Навпаки, джерело світла з потужним ультрафіолетовим випромінюванням, наприклад кварцева лампа, створює, згідно з люксметром, відносно невисоку освітленість, для комахи ж - це яскраве світло. Розробляти ж спеціальну шкалу, відповідно, особливий люксметр стосовно ока комахи недоцільно, оскільки у кожного виду своя спектральна чутливість. Тому на практиці зазвичай користуються виміром освітленості в люксах, проте обов'язково обумовлюють, яким джерелом світла вона створена, вказуючи марку використаного джерела світла. Освітленість вимірюють за допомогою люксметрів найрізноманітніших конструкцій. При стандартному вимірі освітленості світлочутливий елемент люксметра завжди тримають горизонтально, при вимірі ж освітленості на похилій або вертикальній площині - паралельно цій площині. Для виміру нічної освітленості між чутливим елементом і гальванометром вводять додатковий підсилювач. За відсутності люксметра високий рівень освітленості можна виміряти за допомогою звичайного фотоелектричного експонометра. Проте тут необхідно визначати не світло, відбите поверхнею, що вимагається при фотографуванні, а світло, що падає на поверхню, для чого експонометр потрібно або направити вертикально вгору, або помістити його віконце паралельно поверхні, освітленість на якій потрібно виміряти.
Якщо ж виміри освітленості з яких-небудь причин не можуть бути проведені або не проводилися раніше, то освітленість на відкритому місці в природі можна розрахувати, користуючись "Таблицями для розрахунку природної освітленості" (1945, ред. В. В. Шаронов), що стали, на жаль, бібліографічною рідкістю. Знаючи широту і довготу місця спостережень, допомогою цих таблиць можна визначити висоту Сонця над горизонтом будь-якого дня і години, а потім, з урахуванням покриття неба хмарами, знайти рівень освітленості. Схожим чином можна по таблицях визначити освітленість, що створюється місячним світлом.
Добові зміни освітленості відрізняються великою регулярністю, оскільки відбуваються з астрономічних причин. Рівень освітленості передусім залежить від висоти Сонця над горизонтом. В середині на відкритому місці і в ясну погоду освітленість може бути вище 50 тис. лк, вночі ж вона падає до 0,01-0,001 лк і підтримується в основному за рахунок свічення нічного неба. Хмарність може понизити денну освітленість до сотень люксов, а увечері в похмуру погоду низькі значення освітленості спостерігаються лише не набагато раніше, ніж в ясну. Місячне світло не створює освітленості вище 0,5-0,6 лк.
Спектр свічення нічного неба, на відміну від сонячного і місячного, лінійчатий з найбільш інтенсивними лініями в зеленій і ультрафіолетовій областях. Спектральний склад сонячного світла міняється залежно від кута Сонця над горизонтом. Із зменшенням цього кута найрізкіше скорочується інтенсивність ультрафіолетового випромінювання. Навпаки, в гірській місцевості ультрафіолетове випромінювання є особливо потужним.


2015 .................................................................................